urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna умка умка 2009-11-10T21:36:16Z urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:65065 2009-11-10T21:36:16Z 2009-11-10T21:36:16Z &nbsp;маю синдром забування - викреслювання. о велика голова думай про реальне, забувай про неможливе! на сьогодні я майже вичерпала запас корисних справ, але маю ще трішечки вільного часу - піду нам&quot;юся чаю.<br />лав юююю!!! urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:65009 2009-11-10T07:22:58Z 2009-11-10T07:22:58Z тиша &nbsp;коли приходить холод страшенно важко прокидатися вранці. хочеться ніжитися під теплою ковдрою ще декілька хвилин і знову ще і ще. та найчастіше осінь, зі своїми похмурими днями, - старт для нових звершинь після довгого і теплого літа. ну чому у нас є холодні пори року? &nbsp;але, як казала моя мама, - у нас би не вимирали всі віруси і було багато різних захворювань.<div>а ще я мушу звикати постійно когось втрачати (звісно, на певний час, та все ж). різні люди приходять-йдуть з мого життя. мабуть, всі ми з часом від плідного спілкування вичерпуємо одне-одного і мусимо йти далі, щоб підкорити нові горизонти і подивитися на світ через інших людей. ось так трапилося з софійкою, моєю давньою подругою - ми не спілкувалися майже рік - а тут почали бачитися майже щодня.</div><div>так в чому ж цінність людей для нас і чому вони так раптово з&quot;являються і так само раптово щезають?</div><div>думаю, що це частина світового кругообігу. можливо, якісь інші пояснення. та, на жаль, я мушу бігти - на заняття, роботу, зустріч, а потім повернуся до коханого; буду пити зелений чай з м&quot;ятою та медом, малювати свого павучка і слухати голосно музику.</div> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:64545 2009-11-09T08:07:44Z 2009-11-09T08:07:44Z тиша поява нових літер у словнику, як приємний перехід до чогось дось невідомого.<br />і ось я, дійсно спромоглася і наважалися повернутися до минулого - все було нормально, навіть радісно. я тішилася новими платтями, поїдала тоннами карпів зі смаженою цибулею і багато-багато слухала про війну, німців і бабусену юність. якось завжди по-різному у батьків: але це ніби випробування - ніколи не знаєш кінцевого результату.<br /><br />відсутність постійної зайнятості змушує мене створювати її. і тут вже не потрібно бути надто експерементаторською - головне повірити у власну креативність і подивитися правді поміж очі - що швидкоплинність часу і маргинальна суперральність десь поруч, але не в мені. бо я знаю, що відчуваю - кохання, яка діє на мене як валер&quot;янка для кота - можу і не можу одночасно.<br /><br />спати так солодко, але я маю чітке відчуття - я виспалася накінець і зараз я пропускаю щось дійсно для мене важливо, прокидаючись десь в післяобідді. нечесно так марно витрачати свій дорогоцінний і золотий час періоду розквіту молодості.<br /><br />варто подивитися за вікно. місто в сезоні туманів. я в сезоні мовчання.<br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:64277 2009-11-04T21:44:52Z 2009-11-04T21:44:52Z &nbsp;як же мило. страшенно холодно моєму тіло а розум ніби розбито вщент - і я думаю, що це мило.<br />скоро я підкорю всесвіт своєю красою , лише зачекайте хвильку, щоб я нарешті зібралася з силами! urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:64061 2009-11-02T09:16:58Z 2009-11-02T09:16:58Z &nbsp;і могло б таке приснитися. сімейна соннодрама, де я звісно раціонально вибираю місце головної героїні ( це ж мій сон, врешті решт!).<br />сон про залицяльників і моду. чоловіки просто роздирали мене на шматочки, даючи то цигарку, то свій ерогований член і все це заміксовувалося з показами мод і з шаленими образами моїх власних ідей.<br />сон-провокація. я прекрасно усвідомлюю, що після такого затяжного прокидання - цілий день буду змушена мріяти і чекати на щось паранормальне. а що може статися, коли на вулиці така мряка і весь київ перетворився на зомбімісто.<br /><br />думаю варто поспати ще. можливо насниниться продовження і там буде якесь прекрасне весілля - я вдягну біле плаття і буду посьорбувати шампанське з дорогих фужерів.<br /><br />здається, я щось пропустила, але це вже немає ніякого значення, особливо сьогодні, у ці такі важкі для країни моменти.<br /><br /><br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:63853 2009-11-01T17:57:48Z 2009-11-01T17:59:37Z &nbsp;у хвилинки, коли ніби все зрозуміло часто приходить відчуття, що всі моменти уже давно прожиті і власне бажання творити пропадає навіть щезає за завісою і тагарем минулого.<br />хочеться як вперше подивитися на світанок. думаю, я хотіла би жити один день. така собі дівчина-метелик. а потім наступного дня - я вже зовсім інша людина на південному континенті з валізою в руках. і мені вічно 22. з посмішкою і білими зубами. і я не знаю ні хвороб, ні розчарувань.<br />&quot;за них же подумали сценарісти&quot;,- сказав юіті і вийшов в іншу кімнату.<br />як це жити і знати, - все було, це лише повторення вже прожитого. день за днем - лише змінюються декорації. як можливо вижити в жахливо холодному місті, коли за вікном пустоти барханного типу і навіть немає санта клауса.<br /><br /><br />кажуть, рятую кохання. але все ж що в ньому такого? день переходить в ніч, кохання - це жахлива провокація. осередок болю і страждання за якоюсь ефімерною істотою, якої навіть в природі неіснує. сни-фантазії, де бажаний об&quot;єкт схожий на ідеального героя; в реальності ж він справжній покидок з блакитними очима.<br /><br />пуста коробка шоколадних цукерок, жовто-рожевий кайф у вигляді ковдри і музика, якої немає рівних - вона ж популярна.<br />прам-пам-пам.<br /><br />у вічності є теж свої плюси. мабуть, інколи хочеться більшого ніж є тут і зараз.<br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:63459 2009-10-21T10:56:40Z 2009-10-21T10:56:40Z прокидати в післяобідній дрімоті. мати балкон з озером і лісом.<br />мати мрії, які переносять в реальність.<br />бути по-осінньому самотньою.<br />розливати ріки сльоз від невпинного бажання жаліти себе.<br />можливо, я готуюся до глобальних змін?<br />тоді ж чому так важко? і де моя перемінна враженість?<br /><br /><br />постійність як елемент важливості.<br />молоко смачніше за чай. особливо з медом та маслом.<br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:62654 2009-10-14T14:23:02Z 2009-10-14T14:23:02Z Емі Вайнхауз &nbsp;все страшенно заплутано. так ніби все у сні але я жива тут, серед людей, які навіть мені не подобаються, серед пустощі яка через дорогу, яка за вікном і яка роздирає на шматки. коли хочеться інше тіло, коли осінь видирає останні шматки свідомості і залишаються на спогади лише білі плями на тілі. і все. тут немає відповідей чи заперечень. можливо, я десь помилилася - перейшовши не на ту сторону.<br />я посміхнулася. знайоме відчуття легкого шаленіння. згодом прийде легке збудження. як кров, яка з мене витікає, поступово звільняючи місце для нового дослідницького відкриття у власному тілі.<br />через біль і страждання я бачу лише третю частину картинки та тихо собі повторюю: Чого просиш, мила, - те тобі і дарується. хотілося - на - отримуй і радій! тільки будь обережною - тобі цей горішок не розкусити.<br />так і приходиться сидіти тут, на самоті, - бо ніякого бажання виходити в осінь і йти немає. є лише депресивна самотність, від якої нікуди дітися, навіть не втікти у теплий дахаб, хоча я б могла і зробила це. сміливості на втечу лише не вистачає. щоб її!<br />протікаю, витікаю і пролягаю, проміняю тебе на себе, душу на спеку, воду на віскі і будь що буде, вечори ж такі холодні, а життя одне і таке прекрасне, що голова йде обертом від відсутності слів. боюся цих слів, та сама тихо шаленію. сходячи з розуму кожної осені.<br />але скоро прийде нове і я буду в ньому. дякуючи собі і тобі. моя незгасаюча рокзірка! urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:62420 2009-09-30T06:25:15Z 2009-09-30T06:25:15Z вранці прокидатися і бігти. біжу на зустріч новому враженню від наступних днів, коли було шалено весело і дуже смішно. втомлено споглядаю на вже жовті дороги і розумію, що всі слова чомусь стали непомітними і тихими відгуками недалекого перетвореного спалахнілого чистого затишку, коли я поспішаючи їм свою ранкову котлету, запиваючи з величезного посуду літри трав&quot;яного чаю і звісно пиріг - яблучний, який вона випікала ще не думаючи про нас, ще не знаючи, що ми будемо ніжити в її промінні перевертатися на її кремових простирадлах, коли вона буде зовсім поруч - на відстані витягнутої руки, яка тримається чомусь на відстані.<br /><br />балачки навколо, одні суцільні тріплення про нереальність атмосферного тиску протягом останніх декількох днів. радіація, яка так чітко відчувається після трьох місяців перебування на чистому повітрі. фабрика по вприскування джинтоніку через трубку діаметром в декілька метрів. <br /><br />я знайду. терміново все, поступово створю власну діафрагму і перетну просторову відстані для власних пошуків.<br /><br />бачила. подивися і ти. моя мила приємність. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:62168 2009-09-24T06:37:15Z 2009-09-24T06:37:15Z тиша привіт-привіт!<br />ми довго подорожували, нас не було ціле літо і вже початок осені. але ми хочемо повернутися і мати свою квартирку(кімнатку) в місті-мрії, де так чарівно восени, де листя жовте-жовте.<br />якщо у вас (когось) є будь-які варіанти-пропозиції - це б так допомогло. я страшенно хочу вже тусити на всіх вечірках, а для цього мушу мати де ночувати і малювати. ми найчарівніша парочка у Всесвіті&nbsp; і станему ще вдячніші світові, якщо хтось нам допоможе в:<br />-можливо ваші друзі здають квартиру-кімнату;<br />-можливо ви шукаєте сусідів;<br />-можливо просто щось чули-знаєте;<br />- якісь класні сайти, якогось крутого ріелетера(який не бере комісію)).<br /><br />і я звісно знаю, що ми будемо жити в найчарівнішому місці з найпрекраснішими людьми.<br /><img alt="" src="http://cs1534.vkontakte.ru/u8998702/96458357/x_a239b03a.jpg" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:61790 2009-09-20T11:32:41Z 2009-09-20T11:32:41Z під звуки набридливого радіо і нещадного болю всюди-я перероджуюся в новому світі. страшенно переживаю. вся збридаю. але вночі завжди прохолодно, а море і голе тіло було таким милим завершення місця купання і місця спалахування. і тут. я живу зараз, хоча якось по-іншому, коли все перетворюється на власну протерічну спробу перейти туди, куди навіть так тихо.<br />мені тихо. хоча вночі я голосно кричу. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:61608 2009-09-03T08:18:28Z 2009-09-03T08:18:28Z якась новорічна інтерполяція &nbsp;кажуть коли стаєш дорослішим то стаєш серйозним - неправда. просто все сприймаєш через призму досвіду; і я вже не поїду на рок фестиваль, валятися в болоті, пити пиво і кричати під кемікал бразерс. і тому що я вже застара для цього - а лише тому що я вже це мала і більше на жаль не хочу. проте я хочу щось нове - там де мене ще не було - на балі - вчитися сьорфу, в ізраїлі - на червоному морі - вчитися дайвінгу і плавати з дельфінами; на показах мод в мілані, парижі і нью-йорку; серед групи художників, що розмальовують спальні райони москви і мабуть ще мільйон іших справ.<div>а ще я виросла. однозначно і точно. стала гарною молодою жінкою з власним смаком, величезним серцем і милою посмішкою.</div><div>і знаєш - все - все, що мене оточує робить мене щасливою, все до чого я доторкаюся перетворюється на приємну іллюзію.</div><div>жити - неймовірно і привабливо водночасся.</div><div>&nbsp;</div><div>(люблю твоє волосся)<br />--&nbsp;</div> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:61301 2009-08-30T08:42:47Z 2009-08-30T08:42:47Z не дочекаєшся! ні від кого нічого не очікую!<br />розраховуємо лише на себе, що і так не погано!<br />люблю себе - я сама собі оркестр! мені самій з собою весело!<br />ой, а ти така класна! просто супер! urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:60831 2009-08-21T10:53:49Z 2009-08-21T10:53:49Z дитячий шум &nbsp;ти мене перетворюєш на пряме і розчинене насіння, в тобі якась нейомовірно педантична вічність прихована і навіть злитися на тебе дуже приємно, бачити як мене роздирає все назовні а ти сидиш і ще більше добиваєш мене металевою лопатою і не думаєш про спотворення моєї вже навіть досить дорослої реальності. тому я би тобі відповіла - пішов в садок, подрочи там і можливо полегшає.<br />фух. кайзер підмітив, що моя злість притягую чужу злість. все взаємопов&quot;язано. краще сміятися. мені неприємно знати, що у відстані декількох кілометрів ти передаєш мені свою розпеченість людьми.<br />припинити нити. припинити пити. переробити слова у фарш ніжно зеленого кольору. бачити дії. чути руки і чомусь завжди дивитися назад, на те чому так хотілося бачити і ти своїми мріями все це гарненько зліпив-зклеїв.<br />хочеться шоколодного печива, з ніжним мендальним кремом і вершковими радостями.<br />і навіть коли зовсім хочеться спати, а не тусити-сидіти-падати і відморожувати собі пальці, миючи ввечері посуд після страшенно смачного картопляного салату і таких перчених кабачків-баклажанів +(все було пізно - все було рожево-все було чомусь психодилічно-всі були накурені).<br />мені набридло бути негарною, не бачити і не чути приємностей і компліментів. відчуття своєї жахливості, монстрячості і просто жаху, що наповнює мою власну свідомості, всі органи, всі думки і ніжні пальчики.<br />коли прийде мій зоряний час - все спотвориться. а я перетворюся сама на себе - така чарівна умка. до речі - ти - основне моє гальмуюче створіння.<br />люблю і боюся, ніколи не плачу, лише думаю - про різне -про тихі і ніжні доторки, до себе до прекрасного, до тебе - іншого, чужого, не мого, а не бачиного і чарівного.<br />все несуттєво, все пройде, закінчиться. а я - буду собою. в собі. в дітях, які скоро народяться, прийдуть на зміну власним пробаченням і крикливим родичам.&nbsp;<br />на цьому піду до басейну, до гламурних сучок, до чоловіків які немає великого значення, з коктелями і молочними шейками; зі справжніми і чомусь забутами, коли тебе тут не буде - все буде якось по-іншому, в чарівності і меланхолічності; бачу, що не сумно, чую і мовчу.тобі інколи навіть буває дуже і дуже непогано.<br />вечір буде іншим, а ти будеш зі мною?<br /><br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:60585 2009-08-19T09:01:34Z 2009-08-19T09:01:34Z майже море &nbsp;часто буває не по собі. часто буває занадто весело. зрозуміло, що життя тут і мотивація тут якась перетворена на гру в двояку призумпцію. і хто крім мене вирішить чи є щось тут фатального або можливо незрозмілого. відчуваю злу маріїну силу, боюся до неї доторкатися. бачу - все. вчу - всіма.<br />в слові все стає прямокутним і здається навіть дико паралельним. чекаю на тебе. кохаю тебе. мрію про різне. ненавиджу червону кров. страждаю від бруду і п&quot;ю джерельну воду, червоні помідори, зелені огірки і багато петрушки. салати і рис, піца із запашним чілі і люди, які інколи мене дратують до білого кольору і тихі лежання на жовтому домашньому простирадлі. бути тут - жити. вся до кінчиків дредів - жива! засмагла, з білим вибившимся волоссям і геть без прикрас. я і є сама собі прикраса.<br />ще декілька днів і літо закінчиться. трішки сумно. трішко спекотно. дуже добре.<br /><br /><br />(любов - це найфантасмагоричніше відчуття у всесвіті)<br type="_moz" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:59939 2009-07-28T09:02:15Z 2009-07-28T09:02:15Z Я дуже хочу поїхати до Берліну на мтв! Тому голосуйте за мене прекрасну і я вам буду висилати берлінські цукерки і натуральні соки!!!<br /><a href="http://www.fanwalk.tv/estebanovna"><img alt="" src="http://www.fanwalk.tv/img/users/19/419-1438271882-promote.jpg" /></a> urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:59759 2009-07-17T08:26:52Z 2009-07-17T08:26:52Z вся голова і є тією манною кашою, яку мама в дитинстві змушувала поїдати і навіть доїдати одну ложечку за неї і за тата, а ще дві за двох інших рідних. неймовірність і тривалість такого стану можливо в тому випадку, якщо я перетворюся на лежачу умку з теплою і вологою головою і малиною замість внутрішніх органів.<br />працювати і зловживати. хочеться гарячого картопляного пюре і сметани з огірками. мені болить голова і краще я б поспала! urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:59640 2009-07-16T08:34:26Z 2009-07-16T08:34:26Z тиша Моя закоханість в красу не зволікає відкрити нові горизонти. Патриція з кремово-полуничним кольором очей і неспотвореним майбутнім; хіба що Тім перетворить її на домогосподарку місцевого маштабу.<br /><br />Мільярди відчуттів, які самі-пособі оселилися в моїй голові частково заважають дихати, натякаючи на власну першовчергову унікальність і гетероскопічність. Розчарування приходить як післястан, передлітургічна сумбурна гіперрадість. І вже хлопчик-гібрид просто і навіть дуже лаконічно перестає цікавити та відновлення інтересу - як процес і створення - знецінюються та (-але) переходять у межову радикальність.<br /><br />Поява снів-реалій хоча і захоплює, та інколи реальність все ж краще, навіть без отих хлопців-перевертнів, потягів-крамничок і дико старшенних емоцій. Бути тут, жити і спати, бачити дітей, віддавати їм свою яскраву самобутню сутність. Це все дуже чарівно, перетворювально, спроможно-солодко та дуже каркасно.<br /><br />Дев"ятнадцять швів. Моя сестра періодичдично перерізає собі зв"язок зі світом, створюючи багряні рікі темно-червоного кольору. Цього разу вона ледь не померла і у свої 19 заявляє, що жити вже майже не хоче. Навіть з мосту хотіла стрибати,- як драматично, скажете ви. Зараз вона вже 10 днів перебуває в психіатричній лікарні за містом. У всіх нас свій, такий просторо-драматичний шлях. Бум! і ми вже зорі.<br /><br />(Я терпіти не можу таких тіток як Інес, - жирна, гидка та ще й намагається мені сподобатися. Одразу кажу - у неї нульові шанси! Враховуючи факт, що навколо лише одні тьолки) + ( Кармен - ти теж ніяка, тому навіть і не думай!)<br /><br />Нарізано-перетворено і збаламучено. Все в мені і я цьому безмежно радію. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:59387 2009-07-15T08:47:28Z 2009-07-15T08:47:28Z звуки-крики дощовий синдром недосяжності. всюди то там то тут тече вода з неба. і тут вона тече. голосно, з блискавкою і громом та все ж якось хочеться бути тут, незалежно від відчуттів змокрілості тіла і вологості нервових закінчень. <br />поява Патрисії і Ніка в групі змусила мене задуматися про вічне відчуття гармонії дитячих стосунків. і справа не в іграх і радості, а в погляді, коли між ними виникає ледь помітний зв"язок-міграція.<br />засипати і прокидатися стає все важче і все приємніше. кохатися під дощем з відкритим на вулицю вікном і бразильські пісні і неспроможність осягнути вже передбачуване попивання чаю десь в пуерторіканському морі де і риби то не живуть.<br />вся схожість стала досить помітною.<br />твоя симфонія виконана спеціально для Альберта. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:59107 2009-07-08T08:33:11Z 2009-07-08T08:33:11Z спокійно як починається класичний лист: Привіт, мій милий друг дитинства!<br />Далі можлива деяка інтерпретація власного пошуку чогось оригінального: Чула у тебе все добре чи А як там твоя робота?<br />Та можливість інтернет простору спотворила таку звичну нам реальність справжнього автентичного листа, де все вибудовується у послідовному сполученні крапок-симоволів і досліджень-перепетій власного життя.<br />Це все призводить до того, що я зараз, сидячі в холі величезного готелю, замість описання своїх вражень від купання в Чорному морі, - пишу чи тобто проводжу дослідження власної письмової спроможності створити діагональну співреальність чи тобто переписану чи перечитнану з власних думок мою псевдо реальність. Навіть перечитувати цю бредогенерацію не буду. І тобі не раджу.<br /><br /><br />Ну ось і врешті-решт привіт!<br />Море сонце і вода, гори місяць, алкоголь. Все це разом створюють мою реальність. І це лише частинка мого часу. Все інше зайняте дітьми, доглядом і пошуком компромісів між власними бажаннями і існуючого буденністю. <br />Інколи мрію про холодну зиму, інколи лише про морозиво, йогурти і льодяний. І звісно про зустріч з тобою!<br />Бажано все ж жити наповну. Кричати коли дісно хочеться і коли лише думаєш про це; брати незнайому дівчину за руку і йти з нею в кіно, прокидатися раптово о 5 і дивитися на світанок наодинці. Стрибати на одній нозі посеред натовпу і поїдати тоннами фрукти і салати з смачного-запашного салатику. І любити - все - тебе, себе, мене, навколо, цілуватися, пристрасно кохатися і віддаватися екстрімним думкам. Бо твоя реальність - це відчуття блаженства!<br />Чао. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:58758 2009-07-04T11:15:37Z 2009-07-04T11:15:37Z і я тут Боже, як хочеться бути собою, бути з тобою, бути на одинці, бути справжньою, гарною, прекрасною, бути веселою, бути кудрявою, бути в тиші, поза межами, всередині, у воді, в теплиці, взимку, коли холодно - роздягнутися і стрибнути в розпечену від страху прірву.<br />В моєму мовчанні є щось від безмежної пустощі, яка переповнює всі нижні кінцівки.<br />Загублена вівця, яка замерзла в ноги і шукає де б зігрітися. І трішечки перетворюється на зеленого метелика.<br />Всі бабці такі. У них короткі м"язисті руки, добрі-глибокі очі і вони вічно граються з своїми псами-охоронцями.<br />Та я і не така. Не дівоча безкрайність. Біла як молочна веселка. Чекаюча на відповідь, розуміюча лише власню дорожню приналежність. В животі проростають великі пагони неземного походження. Присвячуваність і затамованість. Хто куди пішов? Прийде через запах вся недобудована реальність.<br />Хочу всіх. Хочу зараз. Хочу тебе, особливого.<br />Бачити чи лише гратися. Бавитись чи пристрасно цілуватися.<br />- У Андрія є кімната. Там два великих туалети. Живуть великі вагітні жінки. Сплять, тримаючи в руках всі свої близькі мрії. І пишуть листи, де будуть проводити наступні секунди після переродження.<br />- Зуби сірого відтінку,- сказано було вранці перед дуже відповідально-великими перешкодами.<br />Поява на сцені всіх туристів викликала великий ажіотаж у дітей. Вони аплодували і дуже голосно сміялися.<br />Так і не ставши продовженням скелі ми пройшли все... urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:58581 2009-07-02T09:03:50Z 2009-07-02T09:03:50Z шумно В існування Неопрену (так, так, ти не помилився) не вірив ніхто. Навіть великий-Превеликий дух Ярослав. <br />І все не було вирішено заздалегідь, всі герої були лише тихими імітаціями героїв мультфільму про Казкову марію, яка ще й досі спить в ящику з дикими щурами.<br />У нас в групі є два брати,- Мартін і Матіас,- сказав якось Лукас під час приватної розмови за горнятком білого насіння вторішньої давності. <br />- І ти це все витримуєш?<br />- А що,- діти є діти. Чужі чи свої. Вчора от Лука Алесандро розкричався. Прийшлося співати вигадані пісні арабсько-польською мовами. Кажуть, що в мене прекрасний внутнішній голос.<br />Було би прекрасно, але не помирати від недосипання рятує писанина, а кажуть сучасні чорнила шкідливі для надто чуттєвих кінцівок.<br />І Боги помиляються, але Марія - це Його шедевр.Кращого витвору небесного ніде не знайти. Кращого витвору Небесного ніде не знайти. Дві великі руки, - трішки схоже на Назарія.<br />Та що я все про себе і про Небо. Ти як? Як робота, дружина, діти, як тихо, голосно, моторошно, прохолодно, далеко-близько, спокійно і трішечки ніжно!<br />Чомусь рожево-коричневий не пасував до її блакитно-сірих очей. Все буває вперше.<br />Можливо, їй було лише 15, коли в неї всередині відбувся вибух. Експлоужен. Динаєн.<br />Часом - я лише спостерігаю.<br />Боятися потрібно не мене. А Станца Вікторію і її ще ненародженого братика.<br />Біс морген. Ваша. Крапка. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:58306 2009-06-24T18:10:32Z 2009-06-24T18:10:32Z я найживіша з усіх кого я знаю. пройшла все і витримавши радісні перепетії їду в далеку-предалеку далечінь. і все що я бачила - рома, маша, катя, оля, артем, богдан... і ще купа імен стали моєю власною реальністю. <br />вмієте жити без квартири - ночувати у хлопця, якого знаєш другий день? а можливо і перший раз. займатися розбещення власного тіла, поїдаючи тоннами смачну бабусину полуницю і свобода, яка тихо гойдається у літніх інколи київських, інколи тернопільських вуличках. все здається безплівковим, де момент стає тон== прекрасним початком завести розмову із симпатичним барменом з сушиї по дорозі з печерську на дружби народів. пропадаючи серед людей, постійно хочеться сидіти і відпочивати на гойдалках.<br />чесно. я відвчилася писати. чесно, чесно. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:57924 2009-05-21T06:14:11Z 2009-05-21T06:14:11Z сопіння ведмедя і що ж. знову сама в собі. і люди в мені лише спогадами живуть. назвемо все своїми іменами - я переростаю все, що колись здавалося великим. це прекрасно - знати, що рухатись вперед є куди - постійни війни з власним розумом і одвічне напруження - куди ж без нього. і подобатися всім - вже не є ціллю кожного мого ранку.<br />за вікном сонце в тумані. на матрасі, заплутавшись в одіялі, спить герой мого життя. у нього м"язисті руки і ноги, а в голові багато думок. разом з ним і у мене багато метеликів в животі.<br />тільки одне мене хвилює - чи варто бігти за щастям? можливо, воно тихенько причаїлося у мене в куточку? хіба я знаю? от вип"ю ще води, а тоді ще, а потім ще.<br /><br /><br />... мовчу, бо намагаюся не думати, не згадувати, не аналізувати. urn:lj:livejournal.com:atom1:estebanovna:57306 2009-04-29T12:54:04Z 2009-04-29T12:54:04Z все одне і теж! давай ще щось!<br />це моя попільничка!<br />вона ще не ходила в душ! одне і теж!<br />позаду танцює щось незрозуміле, бо тіні о третій годині дня розмиті! <br />сон у вічність, поцілунок на шиї розміром як твій небритий голос!<br />і все ж де він?